Лист - звернення (ENG,RUR,UAN)

Dear!

I am Taras Borevych, 28-yer-old disabled person. I am forced to ask for help as I am gravely ill. My diagnosis is Idiopathic pulmonary fibrosis (IPF). IPF is an idiopathic clinicopathological condition, characterized clinically by an interstitial lung disease causing rapid onset of respiratory failure with bilateral lung infiltrates. The prognosis is usually poor despite aggressive diagnostic and treatment efforts.

Inconvertible changes in alveolar-capillary lungs system result in restrictive changes, pulmonary gas exchange, respiratory insufficiency progress and further death.

Development of IPF occurs with steady growing of short breath. I did not pay attention to it and did not see a doctor about it for long, accounting these changes for exhaustion from work, sedentary life. The more time passed the more pronounced became short breath while minimum load. It resulted in cyanosys, pulmonary hypertension growth and right ventricular heart failure.

An exit in such a situation is double lung transplant. Unfortunately such operations are not conducted in Ukraine, and they are too costly abroad.

It is not simple to make up one's mind for such a complicated operation morally. But yet it is more complicated to live in such a state, as I do, when 10 or 20 meters seem kilometers, and getting up the 2^nd floor becomes an inaccessible mountain peak, when the heart is hammering in my throat, and cardiac rhythm is 165 per minute and my extremities being numb from hemoconcentration, become bluish, getting into edema, because of heart failure. Even at night, lying in a bed, it is impossible to fall asleep, feeling air deficit, seizing air like a fish dying in a fisherman’s hands.

Now I take expensive medicines and being permanently at home under an oxygen concentrator, isolated from the world, not to pick up viral infections and not to provoke more rapid disease progress.

Hear me!!! Up to date my family and I have been trying to get along with the problem, but now I need your help! I ask to give to me a chance to live and to breathe, looking and being happy of my little daughter’s growing up.

                                                  Здравствуйте!

          Обращается к Вам 28- ми летний Боревич Тарас Вячеславович, инвалид 2-й группы. Я вынужден просить помощи, так как тяжело болен. Мой диагноз идиопатический фиброзирующий альвеолит легких. Это прогрессирующее двустороннее поражение альвеол и интерстициальной легочной ткани, сопровождающееся развитием диффузно фиброза и нарастающей дыхательной недостаточности. Болезнь очень плохо поддается терапии, чаще всего заканчивается летальным исходом. Необратимые изменения в альвеолярно - капиллярной системе легких приводит к рестриктивным изменениям, расстройства газообмена, прогрессирование дыхательной недостаточности и к дальнейшей смерти.
          Развитие фиброзирующего альвеолита происходит постепенно с неуклонным нарастанием одышки. Долгое время я не обращал внимания и не обращался к врачам, объясняя изменения в своем самочувствии усталостью на работе, малоподвижным образом жизни. Чем больше времени проходило, тем более выразительной становилась одышка при минимальных нагрузках. Это привело к возникновению цианоза, нарастанию легочной гипертензии и недостаточности сердца.
           Выходом из такой ситуации есть только трансплантация обоих легких. К сожалению таких операций в Украине не делают, а за границей они очень дорогие.
           Не просто морально решиться на такую ​​сложную операцию. Но еще более трудно жить с таким состоянием, как у меня, когда расстояние в 10 или 20 метров кажутся километрами, а подъем на 2 - й этаж становится недостижимой горной вершиной, когда сердце выскакивает из груди стуча 165 ударов в минуту и ​​конечности, немея от густой крови, становятся синюшными, наливаясь отеками, из-за сердечной недостаточности. Даже ночью, лежа в постели, нельзя заснуть, чувствуя нехватку воздуха, хватая его, как рыба молчаливо умирает в руках рыбака.
            На данный момент я принимаю дорогостоящие лекарства и постоянно нахожусь в дома под кислородным концентратором, изолированный от внешнего мира, чтобы не подцепить никаких вирусных заболеваний и не спровоцировать быстрого прогрессирования болезни.
             Услышьте меня! До этого времени я и моя семья старались сами справляться с моей проблемой, но на данный момент мне нужна Ваша помощь! Прошу дайте мне шанс на жизнь, дышать полной грудью, смотреть и радоваться, как растет моя маленькая дочурка.

 Доброго дня!

Звертається до Вас 28-ми річний Боревич Тарас В’ячеславович, інвалід 2-ї групи. Я вимушений просити допомоги, так як важко хворий. Мій діагноз ідіопатичний фіброзуючий альвеоліт легень. Це прогресуюче двостороннє ураження альвеол та інтерстиціальної легеневої тканини, що супроводжується розвитком дифузно фіброзу і наростаючої дихальної недостатності. Ця хвороба дуже погано піддається терапії, найчастіше закінчується летальними випадками. Необоротні зміни в альвеолярно-капілярній системі легенів призводить до рестриктивним змінам, розладу газообміну, прогресування дихальної недостатності і до подальшої смерті.

Розвиток фіброзуючого альвеоліту відбувається поступово з неухильним наростанням задишки. Тривалий час я ненадавав цьому значення і не звертався до лікарів, пояснюючи зміни в своєму самопочутті втомою на роботі, малорухливим способом життя. Чим більше часу проходило, тим вираженішою ставала задишка при мінімальних навантаженнях. Це спричинило до виникнення ціанозу, наростанню легеневої гіпертензії та правошлуночкової недостатності серця.

Виходом з такої ситуації є тільки трансплантація обох легень. Нажаль таких операцій в Україні не проводять, а за кордоном вони дуже дороговартісні.

Не просто морально наважитися на таку складну операцію. Але ще більш важко жити з таким станом, як у мене, коли відстань в 10 чи 20 метрів здаються кілометрами, а підйом на 2-й поверх стає недосяжною гірською вершиною, коли серце вискакує з грудей стукаючи 165 ударів на хвилину і кінцівки, німіючи від згущення крові, стають синюшними, наливаючись набряками, через серцеву недостатність. Навіть вночі, лежачи в ліжку, не можна заснути, відчуваючи нехватку повітря, хапаючи його, мов риба, що мовчазно помирає в руках рибалки.

На даний момент я приймаю дороговартісні ліки і постійно знаходжуся в дома під кисневим концентратором, ізольований від зовнішнього світу, щоб не підчепити ніяких вірусних захворювань і не спровокувати швидшого прогресування хвороби.

Почуйте мене!!! До цього часу я і моя сім’я старалися самі справлятися з моєю проблемою, але на разі мені потрібна Ваша допомога! Прошу дайте мені шанс на життя і дихати на повні груди, дивлячись і радіючи, як росте моя маленька донечка.